Вишивка як вид мистецтва, безперечно, була відома в дохристиянський період. Про це свідчить фігурка людини з Мартинівського скарбу на Черкащині (VI ст. н. є.), а також бронзова статуетка з могильника на Полтавщині (VI ст. н. є.) із зображенням широкої смуги геометричного орнаменту на грудях і плечах, так само як у сучасних чоловічих сорочках. Саме тоді формувалися художньо-стилістичні способи шиття, народжувалися знаки, що символізували сили природи, космогонічні уявлення про будову Всесвіту, створювались образи, які потім довго жили у вишивці та в 0інших видах мистецтва, нагадуючи про язичницькі вірування наших давніх предків. Вишивка в одязі мала заклинальну символіку, була оберегом. Вишитий узор набував магічної сили й виконувався в суворо визначених місцях: навколо шиї, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукава як шанування роботящих рук, підкреслення їхньої Сили і вправності.
Про характер узорів вишивки, їх розміщення свідчать зображення на знайдених археологами в Києві та Старій Рязані срібних браслетах, призначених для язичницького обряду русалій. На них відтворено гусляра й танцюриста в сорочках, вишитих геометричним орнаментом; русалку з довгими, оздобленими вишивкою рукавами; двох ткаль в одязі, прикрашеному вишивкою. В орнаментах улюбленими були різноманітні мотиви солярних знаків у вигляді чотири-, шести-, восьмипелюсткових розеток, які символізували небосхили, виражали ідею сонця. Адже побутування геометричного орнаменту доводить, що глибина народної пам'яті вимірюється тисячоліттями, і з плином часу символіка мотивів поступово втрачається, залишається тільки зовнішня форма, і орнамент стає прикрасою.