По всій території Гетьманщини та Слобожанщини утворюється широка мережа жіночих монастирів, то були не лише осередками гаптування та іконопису, а й значними центрами культури та освіти. Досить згадати видатних гаптувальниць Києво-Флорівського монастиря: Калісфену - княгиню Милославську, Августу - княгиню Ягужинську, Пульхерію - княгиню Шаховську, Нектарію - княгиню Долгорукову, дочку Шеремстьсва. Трагічна доля останньої вражала сучасників. їй було присвячено чимало поетичних рядків і цілих поем. Окрасою Національного художнього музею України в Києві є її портрет та її сина-ченця Дмитрія пензля Самуїла. Сама ж НектарІя була надзвичайно талановитою гаптаркою: її фелон 1749 року - видатна пам'ятка стилю бароко - і нині зберігається в музеї Києво-Печерської лаври. Орнамент фелона суцільно вкриває все тло. Це розкішне буяння стиглих фон винограду, листя і фантастичних квітів. Вони вільно розміщені на рельєфному срібному тлі, шо наче висвітлює орнаменти гаптованого шитва.
Особливістю робіт Києво-Флорівського монастиря стає новий підхід і розуміння орнаменту. Форми рослинної орнаментики наповнюються зображеннями форм живої природи, посилюється натуралістичне трактування квітів, їх об'ємно-пластичне та живописне вирішення. Ускладнюються мотиви, розширюється кольорова гама тонів, їх світлотіньове розроблення. Спокійні застиглі орнаменти, шо переважали в попередні часи, змінюються пружним, динамічним рухом. Орнамент набувас підвищеної емоційності й символіки. Аналогічне тлумачення мотивів у фелоні 1750 року черниці Агафії, у фелоні 1756 року черниці Піори Глібової. Майстрині голкою ніби розписували дорогоцінні тканини: шовк, парчу, оксамит. На замовлення Києво-Печерської лаври гаптарки Єфросинія, Дометіана, Афапасія, Ксенія Бейкова, Нектарія Долгорукова створили чимало високохудожніх робіт. Вони працювали разом Із такими видатними малювальниками, золотарями, як І. Атаназевич, С. Стрельбицький, іншими митцями іконописної лаврської майстерні. Віднині шитво стає синтетичним мистецтвом, в якому працюють разом гаптарка та іконописець.
Упродовж усього XVIII століття Клєво-Флорівський жіночий монастир посідає найпочесніше місце у формуванні мистецьких смаків. У цей час він визначає напрям у розвитку нових форм мистецтва, що владно рухалося шляхом утвердження стилю бароко.