Коли б мені, Боже, неділі діждати, Неділі діждати, на рушничок стати.
У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до
весілля. У вишитих орнаментах вона відтворювала свої думки і почуття, надії і сподівання
на щасливу долю. Кожна дівчина готувала значну кількість рушників для свого майбутнього
життя.
А в коморі сволок,
На ньому рушників сорок,
Біжіте, внесіте
Та боярів прикрасіте.
Існували також і подарункові рушники. їх використовували в знак побажання щасливої дороги і найшвидшого повернення.
Поряд з обрядовим призначенням рушники широко використовувались у побуті. Відповідно до функціонального призначення вони мали назви «стирок» (для посуду), «утиральник» для рук і обличчя.
Вишиті рушники — неодмінна окраса кожної селянської хати. У минулому їх вішали над Іконами («наобразники», «божнички»), навколо портретів Т. Г. Шевченка, народних картинок. Рушники вішали на кілок, від чого вони дістали назву «кілкові».
Орнаментація рушників на Україні надзвичайно різноманітна. У кожному локальному центрі склалися свої традиційні мотиви, особливості їх композиційної побудови, колірна гама.