Таке олюднення дерева пояснюється матеріалістични¬ми властивостями образного мислення
народного мис¬тецтва, характерного для фольклорно-поетичного осяг¬нення та осмислення
світу.
Важливою рисою української вишивки є переосмис¬лення християнської символіки поширених
через орна¬менти друкованих книг, розписів, ікон. У гаптування проникає в XVII—XVIII
столітті мотив винограду, вино¬градної лози — як викупної жертви Христа. Ці мотиви
проникають до народної орнаментики, у вишивці вино¬град асоціюється з радістю сімейного
щастя:
Молода Гануся
По садочку ходить
Виноград,
Красний зеленки сад
Зіллячко садить.
Виноград,
Красний зелений сад.
В орнаментації рушників, передусім Полтавщини, Чернігівщини, значне місце в XIX столітті мало зобра¬ження двоголового візантійського орла. Еволюція цього мотиву йшла шляхом спрощення незрозумілої вишиваль¬ницям форми й поступового перетворення її на рослин¬ний елемент. В народі ці рушники звалися орлові, або «орликові». Вони широко використовувались у весільній обрядовості.
Рушники Центральної України вишивалися техніками вільного малюнка. До них належать «рушниковий» і «тамбурний» шви, «полтавська» та «художня» гладь. Ці шви виконуються не за рахунком ниток на тканині, а за попередньо нанесеним на полотно малюнком, який потім вишивається. Контур малюнка, найчастіше «дерева-квітки», обводиться «стебловим швом», а площини зобра¬ження пелюстків, листя, птахів вишивають «рушниковим заповненням». Це невеликі різноманітні квадратики, пря¬мокутники, розміщені в шаховому порядку. Вони дістали в народі назви: «бігунець», «драбинка», «насипочка», «прикріп», «шахматка», «риб'яча луска». Усі ці заповнен¬ня утворюють чергування вертикальних смуг, хвилястихліній, штрихів різної густоти, площин різного наповнен¬ня кольором — усе не створює враження динаміки внутрішнього руху.