Староста під час заручин брав рушник, накривав ним хліб, клав руки наречених І
перев'язував рушником. Після розв'язування наречена перев'язувала рушниками старостів. Це
супроводжувалося обрядовими піснями:
Рушнички ж мої, рушнички ж мої,
Тонкі та біленькі,
Я ж вас пряла, я ж вас пряла —
Ніченькі не доспала,
Я ж вас робила, я ж вас робила —
Всіх і качів обносила,
Я ж вас білила, я ж вас білила —
Всі береги обстелила,
Я ж вас парила, я ж вас дарила —
Всю родину звеселила.
Або:
Ой, ходіть до мене, дружечки, Подала я за милого рушнички.
В деяких місцевостях України, коли молода йшла просити на весілля, вона перев'язувалася в поясі рушни¬ком, іноді з перев'язаним рушником йшла до шлюбу. На Гуцульшині дівчина, на знак згоди, перев'язувала стар¬шого старосту рушниками через груди навхрест. Вішали старостам па шию калач, прив'язаний до рушника. У всіх важливих подіях у житті народу використовувалися руш¬ники. Ось чому виникли такі вислови, як «рушники по¬дати» (означає заручитися) або «на рушнику стати» (об¬вінчатися). Саме на рушнику вінчалися в церкві: Коли б мені, Боже, неділі діждати, Неділі діждати, на рушничку стати, Толі не розлучать батько ні мати, Ні сул, ні іромада. — Хіба вже розлучать Заступ та лопата.В іншій народній пісні так співається: Лети, лети, соколоньку, поперед нас, Неси, неси вістоньку батеньку од нас: Що вже сі о діточки звінчали. На білому рушничку стояли, Золотим перстенечком мінили. Полети, соколоньку, поперед нас, Занеси вістоньку од нас: Нехай виходить матінка п калачем, Зв'язали її доненьку з паничем. Чи з паничем, чи не з паничем, Звінчали її з мужиком, Зв'язали її ручки рушником.