Рушник — у свідомості українського народу наділяв¬ся широким спектром л-іакових властивостей і саме тому він являє собою значне непересічне явище духовної куль¬тури, будучи етнічним культурним символом України. Рушники є неодмінними атрибутами народного побу¬ту, весільної обрядовості, вони застосовуються як традиційна окраса житла. Важливі події в житті народу ніко¬ли не обходилися без рушників. Мабуть у всьому декора¬тивному мистецтві немає іншої такої речі, яка концент¬рувала б у собі стільки різноманітних символічних зна¬чень. У вишивці рушників знайшли відображення орна¬менти, пов'язані з образами добра, краси, захисту від усього злого па землі. Орнаменти вишивки рушників — це народна пам'ять про життєдайні сили землі та сонця. Не випадково Леся Українка, вперше відвідавши в КансвІ могилу Великого Кобзаря — Тараса Шевченка, поклала йому на могилу власноруч вишитий рушник.

Рушник супроводжував селянина протяіом усього життя — і в радості, і в горі. Він завжди був символом гостинності — на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Хліб завжди мав глибоку образну символіку. Коли в Євангелії від Івана читаємо; «Я — хліб життя. Хто прихо¬дить до мене — не голодуватиме; хто в мене вірус — не матиме спраги ніколи» (Євангелія від Івана, 6:34), то маємо складне символічне значення й самої речі і слова, шо її означає. Очевидно, символіка хліба як Бога потребувала ша¬нобливого ставлення до нього й вимагала, щоб він ніко¬ли не лежав на «голому», не покритому рушником столі. Саме тому рушником вкривають паски, несучи їх святи¬ти до церкви на Великдень.