У 20—30-х роках XX століття значного поширення в районах Східного Поділля набуває рослинна
орнамен¬тація, улюбленою стає проста й легка у виконанні техніка хрестик,
урізноманітнюється гама кольорів. Часто тра¬диційні низинкові орнаменти виконуються
хрестиком, зокрема в Шаргородському районі (в селах Івашківці, Копистерин, Пасінки). При
цьому щільно зашивається основна маса орнаменту, білим залишається тло полотна, яке слугує
формотворним елементом узору. Виникає своєрідний ефект високого рельєфу вишивки й білої
пло¬щини узору, який поринає у глибину. Яскраве декоратив¬не оздоблення вишивкою, крученим
шнуром, аплікацією і кольорової шкіри характерне для традиційного одягу, зокрема гуньок*,
камізельок, кожухів.
Широко використовують майстрині різноманітні ме¬режки чорного, білого, синього кольорів, а також шви поверхневого шиття: «штапівку», «стебнівку», які, мов па¬вутиння, з'єднують в одне ціле композиції орнаментів і вносять додатковий художній ефект. Особливо цікава ме¬режка «шабак», що виконується яскравими, контрастни¬ми кольорами: жовтими, зеленими, білими нитками, а та¬кож унікальні змережувальнІ шви «козацької мережки» в синіх, чорних, жовтих і червоних тонах. Ця мережка най¬поширеніша в селах Чечелівка Гайсинського та Соболівка Теплицького районів, де має назву «миканиця».
На початку XX століття згадані мережки побутували й у Брацлавському повіті, а вишивка «зерновим виводом», «виколом», «зерном» — в Ямпільському та Ольгопільсько¬му повітах. Певне поширення мали й інші техніки ажур¬ної вишивки, що звалися «різані» у Вінницькому, Гай¬синському, Ольгопільському повітах. У давнину їх роби¬ли веретеном, а потім перейшли на вирізування ножицями.