До нас дійшло небагато імен народних майстрів, і се¬ред них Юстина Ременюк, яка зберігала високе мистец¬тво вишивки «низзю», успадкувавши його від матері — колишньої кріпачки, шо заробляла шиттям на життя. Уславлені вишивальниці — Параска Березовська, Марія Коржук — відомі далеко за межами України. Класичною технікою Поділля є «низь» чорного й чер¬воного кольорів, що лягають густими насиченими лінія¬ми. Ця техніка виконується з вивороту й на лицьовому боці має протилежний вигляд розміщення кольорів.

Різні засоби виконання «низі» зумовили її назви: «паршива низь», «сліпа», «дрібненька», «цвіткова» тошо. Вельми цікаві вишивки сіл Голенищево (Летичівськоіо району Хмельницької області), Соколівка й Багринівці (Вінниччина), що межують одне з одним. Дуже ефектний вигляд мають сорочки, якщо смуга узору, зроблена чор¬ними нитками, обведена зрідка червоними й жовтими. Вишиті узори «низинкою» і «штапівкою», яка має місце¬ву назву «збиране*. Вдало майстрині користуються графічною лінією для підкреслення основних рис орнаменту: це так зване поквітпнення, коли червоний колір обводиться чорним, а чорний — червоним. Щоб уникнути одноманітності узорів, застосовують ритмічне чергування червоного й чорного кольорів у квадратному або шаховому порядку. На початку XX століття існувало два великі осередки ви¬шивки «низзю»: один — у Гайсинському повіті, другий — на півночі ЯмпІльського. Чорний колір вишивки був домінантним. Іноді він поеднувався з темно-вишневим або ж до червоно-чорної гами додавали жовтий чи зелений. Побутує на Поділлі вишивка чорними й синіми нитками. На південному за¬ході Поділля вишивка поліхромна. Особливо вміло виши¬вальниці використовували біле тло полотна, шо стає пов¬ноправним елементом орнаменту.