Широко застосовувалися предмети гаптування в богослужбовій обрядовості. Ікона, гаптована плащаниця, воз-дух*, напрестольні шати, катапетасма** та інші церковні речі мали чітко усталене місце в храмі, певну роль і значення в сюжетно-символічній структурі, яка вбирала всі елементи - від загальної системи монументально-декоративних розписів, іконостасного комплексу до композиції кожного конкретного
Основна частина гаптованих речей вироблялася в монастирях чернипями, вони ж виконували замовлення і для світських людей, гаптували предмети одягу, інтер'єру. В Україні існувала широка мережа жіночих монастирів , які були не лише центрами гаптування та іконопису, а передусім осередками культури і освіти.
Пам'ятки українського гаптування - не синтез праці іконописців, що створювали мистецький образ, робили попередню «прорись», та майстерності черниць, які безпосередньо втілювали малюнок на тканині. Образотворче шитво розвивалося в єдиному руслі із загальним напрямом усього мистецтва й передусім іконопису, гравюри, стінопису. Саме за ескізами, а іноді й за безпосередньої участі відомих художників XVII- XVII! століть, передусім Леонтія Тарасевича та Івана Щирського, виконували майстрині високохудожні твори шитва в жіночих монастирях.
Друга половина XVII - початок XVIII століття - це яскравий період Гетьманщини, який досяг найвищого розквіту за часів Івана Мазепи. Впродовж тривалого спокійного періоду його верховенства пишно процвітають усі вили мистецтва, передусім архітектура, іконопис,
У поступі суспільного й культурного життя України шіжлнву роль відіграє просвітницька діяльність Києво-Могнлянської академії, праця видатних церковних діячів Лашря Барановича, Інокентія Гізеля, Дмитрія Ростовською. На тлі цього бурхливого розвитку суспільства, вия-иу творчого потенціалу й життєвої енергії народу розбудовується монастирське життя, розквітають центри гап-кірства. Кінець XVII - початок XVIII століття - це формування національних рис українського шитва. Оптимістичне, яскраво-піднесе не декоративне світовідчуття та його народні ідеали були тим свіжим подихом, шо сповнював радісною святковістю український іконопис, гаптування, шитво.
Київ стає найважливішим центром української національної культури. Тут було організовано не лише київську школу іконопису, книгодрукування, шо впливали на весь православний світ, а також київську школу гаптування, де створювалися неперевершені шедеври шитва, які були взірцем для інших осередків.
Найяскравішою сторінкою українського гаптування стала творчість Марії Магдалини Мазепиної - матері гетьмана Мазепи. Вона очолювала Києво-Вознесенський монастир - визначний освітній осередок шитва, як зазначали у своїх спогадах син Антіохійського патріарха Павло Аленпський, який відвідав монастир у 1654 році, та французький інженер Боплан, що жив у Києві у 1632- 1648 роках. Монастир містився навпроти Києво-Печерської лаври. ЇЇ іконописці брали участь у розробці «прорисів», тобто малюнків для шитва. Тут виконувалися найвідповідальніші й найкоштовніші роботи як для Лаври, так і для інших церков і монастирів України. Найвищого розквіту монастир досяг завдяки меценатській діяльності гетьмана Мазепи. Ігуменею з 1688 по 1697 рік тут була його матір Марія Магдалина Мазепина, у чернецтві перебували її найближчі родички - Марія та її дочка Памфілія МокІєвські.