Найбільшого поширення в Україні набули сорочки з уставками. Уставка, чи полик, - це вшивне плічко, шо з'єднує задню й передню частини сорочки. Рукав викроюється із суцільного шматка тканини й під прямим кутом пришивається до станика. Вишивка відповідно розташовується на уставні, підопліччі, чохлах*, подолі (пелені) та невеличкому стоячому комірці.
Поликові сорочки з «пухликами» були характерні для Полтавщини, Чернігівщини. «Пухлики» - це приклад поєднання утилітарної та естетичної функції швів. їх роблять у верхній частині рукава, де він пришивається до уставки. Для цього полотно рукава збирається в кілька рядів у зигзаги між зборками. «Пухлики» бувають на по-ликових сорочках, для яких характерне також призбиру-иання навколо шиї. Призбирування або вишивання по коміру, як і пришивання «пухликів», було дуже копіткою роботою й вимагало великого вміння й майстерності. Водночас Із поликовою сорочкою побутував тип сорочки 6сі уставки (полика), Із суцільним рукавом, пришитим паралельно до станика, верхній край якого призбирувався з вирізом горловини. Вишивка при цьому розмішувалася на рукавах і подолі.
Чоловічі сорочки поділяються на сорочки з поликами («стрілкова», «вистІжкова») і сорочки без уставок - «чумачки* або «лоцманські» (останні побутували на Дніпропетровщині).
У центральних областях України були поширені так івані українки - сорочки з відкладним коміром і широким рукавом, який призбирувався.
В західних областях існувала «гуцулка» - тип сорочки, на якій вишивка розмішувалась уздовж пазухи й коміра, по низу рукава. Розташування нагрудної вишивки має певний символічний сенс. Основна увага приділялась оздобленню рукава, що йшло від давнього культу людських рук. Вишитий узор набував магічної сили й виконувався в суворо визначених місцях. З плином часу магічна сила зовсім забулася, втратила своє оберегове значення, орнамент перетворився на суто декоративний елемент, тісно пов'язаний з конструкцією крою.