Гладь широко використовується у вишивці рушників і нині вона має різні варіанти й
називається «рисована вишивка», або «вибиванка». Техніка цих рушників полягає в тому, що
узор попередньо наносять на полотно й вишивають різними видами гладі. Орнамент їх —
рос¬линний. Невичерпна фантазія майстринь вводить у ви¬шивку чарівний світ різноманітних
квітів, пуп'янків, ли¬сточків, ягід у живописно-об'ємному трактуванні. Основ¬ний художній
ефект полягає в гармонії колірних плям, їх масштабності, ритмічному розміщенні.
Вишивальниці у своїх роботах досягають дивовижної віртуозності, хоча надмірна
багатоколірність часто призводить до стро¬катості.
У Чернігівській, Київській і Полтавській областях по¬бутують рушники, вишиті рахунковими техніками: «вирізування», «лиштва», хрестик, різноманітні мережки. Так, у Шорському районі Чернігівської області переважа¬ють рушники з рослинним орнаментом. У Бобровицько-му — вишивка стилізованими квітами в червоних, білих, синіх кольорах. У Сріблянському, Прилуцькому, Козе-лецькому — поєднання червоного з чорним, білим у техніці мережка, хрестик, гладь.
Ще наприкінці XIX — на початку XX століття в Кролевецькому районі у вишивці рушників
побутував мотив сйрина*, виконаний червоно-малиновою .заполоччю з додаванням синьої.
На початку XX століття у вишивці рушників поширю¬ються зображення жанрових побутових сцен, які майст¬рині запозичували з журналів «Нива», «Аполлон», «Ис-кусство и художественная промьішленность» тощо. Ці ви¬дання були поширені в провінції і знайшли зацікавлених серед міського населення. Іноді подібні картинки на руш¬никах поєднувалися з текстами дидактичного характеру, або ж з прислів'ями та приказками. Малюнки для подіб¬них рушників виконувалися художниками в псевдоук-раїнському стилі, їх поширення спричиняло нівелювання регіональних художніх традицій, скеровуючи вишивку рушників на шлях кітчу й невибагливого смаку.