На початку XX століття на зміну давнім мотивам при¬ходить такий улюблений малюнок, як
«самовар». У с. Стіна його вишивають кольоровою вовною з обох боків полотпа. Значним
осередком вишивки рушників на Поділлі на початку минулого століття було також село
Гіисарівка. В КлембІвці продовжують вишивати традиційні подільські рушники. Роботи Ганни
Ляльки, Параски Корзун, Марії Сидоренко, Надії Горобець та інших уславлених майст¬ринь —
поетична розповідь про красу природи, радість життя. І_Іе рушники «Мрія», «Чорнобривці»,
«Танок», які наче випромінюють радість, сповнені оптимізму.Подільські рушники вишивають
технікою «качалочки».
«Качалочки*, або ж «качалкова гладь» — це опуклі видовжені прямокутники, виконані лише пара¬лельними стібками.
Орнаменти побудовані на контраст¬них поєднаннях червоного, зеленого, жовтого, чорного. «Качалочками» вишивають переважно рушники.
Закріпивши робочу нитку, виконуємо паралельні стІбки через одну горизонтальну нитку. Таким чином ут¬ворюємо «качалочку», наступні стібки «качалкової гладі» кладемо також паралельно попереднім. Вишитий узор об¬шиваємо нитками чорного кольору.
На Київському та Чернігівському Поліссі рушники оздоблювали горизонтальними смугами в техніці «лишт¬ва», «вирізування», «занизування». Вишивальниці Марія Шевчук, Євгенія Ємельяпова, шо нині активно працю¬ють на Рівненщині, по-новому підійшли до розробки тра¬диційних узорів поліського краю. їхній пошук спрямова¬ний на відродження давнього шитва білими нитками, ви¬явлення виразності вишивки червоним «зализуванням».
На Волині сучасні майстрині активно впроваджують у , вишивці рушників прадавню техніку «занизування». «Занизування» — техніка подібна до узорного пе-рсбІрного ткацтва. Характерною особливістю є те, шо ви¬шивальна нитка протягується через усю довжину орна¬менту, аналогічно шву «уперед голку». Вишивка най¬частіше виконується червоними нитками, іноді вводять як додаткові чорні й сині.