Кількість приготованих дівчиною рушників була оз¬накою її працелюбності. Якщо про дівчину
казали, що вона «рушників не придбала», то йшлося про ледащицю, а якщо «скриня повна
рушників», — це свідчило про ха¬зяйновитість нареченої, її заможність, багатство.
Довгими зимовими вечорами збиралася молодь на ве¬чорниці. Дівчата, співаючи, вишивали. Ось як співається у весільних піснях:
Ой ластівонька купалася, Край бережка сушилася, Край бережка сушилася. Дівка Маруся журилася, Ой ще рушничків не надбала, А вже Івана сподобала. Ой ще рушничків не зробила, А вже Івана полюбила.
У народних піснях, легендах і переказах опоетизовано готування дівчиною рушників до весілля. У вишитих ор¬наментах вона відтворювала свої думки й почуття, надії і сподівання на щасливу долю.
Рушники дарували старостам, перев'язували через плече, якщо на заручинах доходили згоди. Такі рушники називалися «плечовими».
Та спасибі тобі, моя ненько, Шо будила мене рапепько. А я слухала, вставала Та рушнички напряла, По тихому Дунаю білила, На сухому бережечку сушила, Своїх старостів дарила.Або: Дожинай, доню, та йди додому, Де є у,тебе аж гроє гостей. Аж троє гостей, всі три старости. Ой одні стали аж за садами, Л другі стали під воротами, А треті стали під сіньми кіньми. Що за садами — тим відказали, За воротами — тим слово дали, Під сіньми — рушнички дали.