Рушник виконував і важливу образно-символічну, літургійну роль у християнській
обрядовості. Адже важ¬лива роль рушника в ритуалі обмивання ніг, обличчя, рук під час
літургії. ІЗ апостольських настановах сказано, шо диякони повинні служити при таїнстві
євхаристії, маючи рушники, хусточки для витирання вуст тих, хто прича-щаєт ься. Орар*
диякона нагадує віруючим і про той «лентіон», яким Ісус Христос витирав ноги своїм учням
після обмивання. Плат Вероніки і є власне тим священ¬ним убрусом, на якому зберігся обраі
Спаса Нерукотвор¬ного. Символіка рушника генетично пов'язана і .І омофо¬ром, адже за
давніми легендами сама Божа Матір власно¬руч зробила омофор святому Лазару, якого
Спаситель воскресив з мертвих.
Рушник був найдорожчим подарунком матері в доро¬гу синові як пам'ять про дім, побажання щасливого май¬бутнього в новому житті.
Орар (гр. йріірин') -елемент одигу диякона, доііг кузька сірі'ік:' з нашитими г хрестами, що перекидні через ;іівс плі Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала, 1 рушник вишиваний на щастя, на долю дала.Так писав про рушник видатний український поет Андрій Манишко.
Рушники дарувались у дорогу не випадково. За дослі¬дженнями етнографії, семантика рушника (полотна) роз¬кривалась у значенні дороги, пов'язаної із світлим радісним життєвим початком, з одного боку, і переходу в інший світ — з другого. Існували подарункові рушники, які дарували на пам'ять, зокрема їх використовували під час проводів ре¬крутів, обвішуючи ними новобранців з голови до ніг на знак побажання щасливої дороги й найскорішого повер¬нення. Під час будівництва хати рушниками підіймали своло¬ки, потім ці рушники дарували майстрам.На них приймали новонароджених, з рушниками про¬воджали людину в останню путь.