Вишивка «білим по білому» у Клембівці, на відміну під Полтавщини, позначається компактністю ювелірно розроблених мотивів, застосуванням філігранних технік («солов'їні вічка», «зерновий вивід», «довбанка»). Особ¬ливо до вподоби народним майстриням цікава техніка •солов'їні вічка», хоча вона й потребує великої майстер¬ності в розробці деталей. Сорочки, вишиті білим по біло¬му або жовтим, були весільні й тому оздоблювались особ¬ливо ретельно й виразно. На Поділлі поширеним жіночим убором була пе-ре мітка — один з найдавніших засобів пов'язування голо-іш заміжньої жінки. У різних районах склалася своя тра¬диція щодо пов'язування перемїток, але кінці її завжди залишалися вільними, І на них добре помітним був малю¬нок вишивки золотими та срібними нитками. Знаним центром вишивки на Поділлі було й сьогодні залишається село Стіна. Тут улюбленим став чорний колір вишивки сорочок. У них густо зашивалися рукава «лучкою» (чорною вовняною ниткою). Створювали узори у вигляді вертикальних смуг геометрично-рослинного ор¬наменту («кучері», «волошка», «виноград») у техніці хре- Ш мальовничо укладені орнаменти, сповнені ди¬наміки руху й монументальної виразності, контрастували і горизонтальною тридольною композицією геометрич¬ного орнаменту полика у верхній частині рукава. У давнину в Стіні, як і в Клембівці, шили на «бомба-ку» (тонкому полотні) «широм» (срібною ниткою, скру¬ченою з чорною, або ж золотою з червоною ниткою).