На давніх традиціях тернопільської вишивки ґрунтується творчість Марії Зарембської, яка
народилась на Тернопільщині, в Копичинцях, а нині живе і працює у Києві. її роботам
притаманна вишукана гама кольорів, досконалість композиційної побудови орнаменту і
віртуозність володіння технікою низинки. Назви рушників поетичні, влучні і чітко виявляють
емоційну наснаженість твору: «Мамина пісня», «Поліська симфонія», «Іній». В орнаментах
рушників майстриня прагне відтворити вічні теми людського буття — щастя, радість, добро.
Треба зазначити, що в останнє десятиліття активно відроджується роль рушників, вони продовжують своє життя в сучасних обрядах.
Сучасні митці вивчають традиції української вишивки. Переосмислюючи відомі форми орнаментики, вони шукають і тематичні мотиви, прагнуть в образній формі відтворити наше сьогодення. Найбільш цікаві рушники набувають монументально-декоративного звучання, перетворюються на тематичні полотна для окраси громадських інтер'єрів.
Центрами створення рушників сьогодні є Черкаси, Полтава, Опішня, РешетилІвка. Слави їм надали такі майстри, як Олена Василенко, Григорій Гринь, Антоніна Задувайло, Лідія Гаркуша та ін.
Переосмислюючи традиційні форми орнаментики, і насамперед мотив дерева-квітки, художники збагачують їх, вводять нові мотиви — колосся пшениці, грона винограду, квіти соняшника, плоди, ягоди. Майстри свідомо урізноманітнюють орнаментальні мотиви. Адже основне їхнє завдання — створити емоційний образ, символ врожаю, родючості, гімн праці. Для київських художників Людмили Лебіги, Ельвіри Талащенко характерне більш вільне оперування орнаментальними формами, потяг до їх укрупнення, лаконізму й узагальненості. Завдяки цьому рушники перетворюються на тематичні панно. Художниці широко застосовують декоративні можливості рушникових швів, будують підкреслено вертикальну композицію на поєднанні червоного, білого, синього кольорів, що створює мажорний настрій.